Каннабис Реутов Каннабис конопля МАРИХУАНА OG Kush

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Упарился я на своей закладке как-то в выходной день. Настроения у меня хотелось много, а порошок натертый в транке уже почти на исходе. "Что делать?", подумал я и решил зайти в свою старую контору. Там мне посоветовали попробовать новый травяной состав с шишками марихуаны. Говорят, что на нём можно улететь так, вумат, что просто небо в алмазах! Я подумал и решил, что это то, что мне нужно. Вечером уже, как только зашёл закат, сунул я в карман окси и отправился на поиски этого "чудного снадобья". Сложно было найти, но я был настроен решительно, и ничто не могло меня остановить. Несколько часов блужданий по улицам города и я наткнулся на продавца. Он преподносил свои товары как искусство, словно он выбирает для себя только самые лучшие закладки. Это было зрелище! Хотелось кайфануть, но я сдержался и решил спросить, что у него есть на данный момент. Он мне показал несколько разновидностей шишек - горели они разными цветами, как будто магия. Я выбрал самую наигранную, чтобы получить максимум удовлетворения. Взял я ещё несколько запасных, закодировав их под разные названия, чтобы побольше народу смогло насладиться этим вуматом. Цена была немалая, но это было того стоило. Получив свою долю блаженства, я решил отправиться на выставку современного искусства, чтобы порадовать свои глаза и погрузиться в мир красок и форм. Да и народу там, наверняка, хватало, кому бы не пригодились такие закладки. Я пришёл на выставку, взял билет и прошёл внутрь. Там царило атмосферное освещение, музыка медленно звучала, создавая неповторимую атмосферу. Обстановка была завалена творениями искусства разных направлений. Картины, скульптуры, инсталляции - всё было великолепно, словно я попал в другое измерение. Я постепенно поднимался на следующие этажи, увлекаясь каждой новой работой. Мне было так хорошо окси в кармане, я кайфанул от всего, что видел. Мои глаза полностью погрузились в мир красок и форм, а улет был зашкаливающим. Я просто забыл обо всём и наслаждался каждым мгновением. Но самым интересным моментом была встреча с одним художником. Он представил свою уникальную инсталляцию, которая привлекла особое внимание посетителей. Сколько бы я не смотрел, но эти формы и цвета, переплетающиеся вместе, создавали ощущение того, что ты находишься внутри аномального заплыва. Это было нечто! Под впечатлением от горячей выставки я решил что-то записать. Так что достал свою транку и начал писать. Все мои мысли слились воедино, смешались с кодеином в мозгу и перетекли на бумагу. Я наконец-то почувствовал себя настоящим художником и поверил в своё творчество. И вот, когда выставка закрылась, я вышел наружу с ощущением насыщенности и удовлетворения. Мне хотелось поделиться своими эмоциями с кем-то, но кто бы мог понять меня? Ведь не каждый человек ощущает душевное взаимодействие с произведениями искусства на том же уровне. Я вернулся домой с осознанием, что такие впечатления - это драгоценность, которую нужно сохранить в своей памяти. Не смотря на все насмешки и осуждения, я знаю, что эти закладки и этот оксибутират необходимы мне, чтобы погрузиться в свой мир и насладиться кайфом искусства.